1.Весняний парк Станиці сни колише-

Такі прадавні  і такі нові.

2.Поміж дерев блукає сива тиша,

Лишаючи слід сивий на траві.

3.Вона, як сон, мене у мрію кличе,

Моїй надії руку подає.

4.І навіть обриси її обличчя,

Можливо, знов нагадують твоє.

5.Вона, весела й щира, щось шепоче,

Можливо, долю кличе до воріт.

6.І срібна зірка, мов сльозина ночі,

Завершує у небі свій політ.

7.Але й вона, неначе ти, мінлива,

Скупа на щастя, на слова – німа.

8.Вона – сумна й весела, наче злива…

Станиця, кращої тебе – нема!

(за мотивами вірша Б. Бунчука «Осінній парк…»)